Проповідь студента І-го курсу Київської Духовної Академії Ковача Олексія, призначена для проголошення в храмі Різдва Божої Матері за Всенощною службою 26 вересня 2008 року на тему: «Як ми відносимося до хреста Господнього?»

 

Во ім’я Отця, і Сина, і Святаго Духа.

 

   Сьогодні, брати і сестри, ми  вшановуючи Чесний i Животворящий хрест Господнiй, згадуємо його воздвиження. Для нас  хрест – знак Божої любові, символ перемоги  Господа нашего Іісуса Христа, символ всієї нашої християнської Церкви  і життя кожного із нас.

  Тому,  що як в житті і спасительному подвизі Господа, так і в нашому житті,  все досягається через боротьбу, все проходить через зміну страждань і торжеств, приниження і перемоги, смерті і воскресіння. Не буває нічого доброго, чого б ми змогли досягнути без зусиль, без страждань,  без боротьби, без того, щоб ми йшли до цього вистражданою дорогою. І тільки тоді наш успіх, радість і перемога сповна усвідомлена, сповна для нас глибока и значима, якщо ми її вистраждали, через різного роду перешкоди.

   Тому з самого початку християнства хрест, на якому страждав і помер Господь наш Іісус Христос, був для всіх християн символом не тільки страждань, не тільки жертовної смерті Спасителя, але був  також і символом  перемоги, воскресіння і торжества Господа і з Ним - перемоги істини, життя,  добра і любові  над злом, над темрявою, над заблудженням і смертю.

   Художні зображення хреста часто закривають в нашій свідомості той хрест, якого Спаситель ніс на Голгофу, хрест, на якому помирав Господь. В ті далекі часи смерть на хресті означала смерть злочинця; смерть такого злочинця, перед яким пронизувалась жахом людська свідомість; злочинця,  якому місця не було серед людей, і дорога його, через жорстоку смерть, лежала на дно ада. Таким бачили Спасителя ті, що віддали Його на смерть, засудивші Його на розіпяття, пригвоздивші Його до хреста, ті, хто глумився над Ним в часи Його страждань. Ми бачимо, що Юда Його зрадив; Петро від Нього відрікся, Ірод  цинічно над Ним насміхався; Пилат від страху перед людьми предав Його на смерть; первосвященники, по сліпій вірі і заздрості, вимагали Його розіпяття - і Христос страждав, помер і воскрес, тому що кожен із нас окремо і всі разом ми віддалилися від Бога своїми  гріхами. Він вільно  віддав Своє життя заради кажного  з нас, тому що кожен Йому настільки дорогий, так возлюблений, що ціна йому - все життя, всі страждання, і вся смерть Христова.

   В ІV столітті, коли був знайдений святою рівноапостольною царицею Єленою хрест Господній, все це було ще близькою реальністю, його можна було побачити, торкнутися рукою. Тоді він був прийнятий з трепетом і любовю і був воздвигнутий - піднятий на висоту   Патріархом Єрусалимським, щоб всі могли бачити древо хресне, на якому, як злочинець, по злій волі людей, помер Цар світу і Спаситель всіх.

  Згадаймо і ми цю страшну, конкретну реальність хреста і розп’яття, і поклоняючись сьогодні образу того хреста, перенесемося духом в ті дні, коли була отримана перемога над тьмою і спасіння від влади смерті, гріха і диявола. Відповімо любов’ю на любов адже мало поклонитись хресту, якщо ми залишимося чужими того, заради чого принесена ця жертва.

   Поклоняючись хресту, потрібно усвідомити, якою дорогою ціною ми викуплені від рабства гріху.  Святий апостол Павло говорить,  що за друга свого мало хто згодиться віддати життя,  хіба що за благодійника (Рим. 5 , 7), а Христос помер за ненавидящих Його, за людей, які здатні, як і ми, пройти повз Його Жертву і не дрогнути душею, не переломитись волею, не змінитись до кінця.

  Сказано в Писанні: «Воззрят на Него, Єгоже прободоша (Ін. 19 , 37), дивились на Спасителя і ті, котрі пробили Його ноги, руки, ребро. В нашому житті , брати і сестри, також постає вибір: відкликнутись на Божу любов і послідувати заповідям Господнім, чи залишитись байдужими до Жертви Христової і пройти повз хрестну Божественну Любов.  Амінь.