Проповідь

cтудента  I-го курсу

Київської Духовної Академії

                                                     Базюка Юрія,

призначена для проголошення

в Академічному храмі Різдва Пресвятої Богородиці за

Божественною Літургією 28 лютого 2010 року

на тему: «Умова спасіння кожної людини – досягнення святості»

 

Во ім’я Отца, і Сина, і Святаго Духа.

Сьогодні, дорогі браття та сестри, наша Свята Православна Церква вшановує пам'ять всіх преподобних отців печерських. Ми можемо тільки радіти з того, що Господь дарував нам можливість жити в цьому святому місці, де почивають мощі великого сонму Його святих угодників, а проходячи коридорами ближніх та дальніх печер, укріплятися у вірі, маючи за приклад святе життя тутешніх подвижників.

Дійсно, дорогі браття та сестри, святість людей, які знаходяться так близько до нас, повинна б налаштовувати нас на проведення відповідного життя. Але турбує одна річ: часто ми, хто свідомо, а хто навіть не задумуючись, поділяємо людей на дві групи: святі – ті які були подвижниками, чи мучениками за віру Христову, і прості люди – ми з вами, такі немічні духовно. Але чи правильний такий поділ? Святий апостол Павло у своєму посланні до євреїв пише: «старайтеся мати мир зі всіма та святість, без якої ніхто не побачить Бога» (Євр. 12:14) Чи хочемо ми з вами, браття і сестри, побачити Бога? Та для цього ми і живемо на цій землі. Але чуємо, яку умову ставить нам апостол: святість.

Дивна річ, в наш час канонізують переважно мучеників за Христа і тих усопших християн, які творили подвиги і часто чудеса, а як можна вимагати святості з нас – таких немічних духовно, ми ж живемо у світі, де кругом царюють страсті, порок і соблазн. Невже для спасіння у нас немає ніякої надії?

Проблема в тому, що в нас склалася неправильна уява, що святими були вибрані Господом окремі люди, які говорили ще з утроби матері, не вкушали младенцями молоко з материнських грудей в середу і п’ятницю, будучи дітьми любили усамітнюватись в лісі, проводячи час в молитві і читанні Святого Письма. А дивлячись на себе, що можна сказати: апетит непоганий, на молитві зосередитись важко, роботи і спілкування вдосталь – ну де тут взятися святості?

«За прикладами Святого, який покликав вас і самі будьте святі у всіх поступках», – каже святий апостол Петро. Життя людське складається з дій, і кожна наша дія не може бути нейтральною, це або крок до Бога, або від Бога. Тому все наше життя, якщо ми хочемо досягнути Царства Небесного, повинне складатися з дій, що наближають нас до Бога. Святий апостол Павло детально показує, як в повсякденному житті слід поводитись кожному із нас: «якщо ти вчитель – перебувай у навчанні, начальник – начальствуй з осердям, благотворитель – благотвори з радістю. Любов хай буде непритворна, віддаляйтесь від зла, приліпляйтеся добру, будьте братолюбиві один до одного з ніжністю, в шанобливості один одного випереджуйте, в старанні не ослаблюйтесь, духом пламенійте, Господу служіть, втішайтесь надією в скорботах, будьте терпливі, в молитві постійні, єдино душні між собою, не високомудрствуйте, не мрійте про себе, нікому не воздавайте злом за зло, але турбуйтесь про добре перед всіма людьми, не мстіть за себе, не будьте переможені злом, але перемагайте його добром (Рим. 12).

Оце так і вимагає апостол: і те і інше, дає нам цілу програму, але він не каже: «кладіть по тисячі поклонів в день», чи: «не постіться цілими тижнями». Він не вимагає нічого надприродного: рухати горами чи годувати голодних 5-ма хлібами – ми на це не здатні. А що від нас вимагається? Бути звичайними, нормальними людьми. І навіть якщо з точки зору загального ідеалу святості нам ще буде далеко до досконалості, проте на загальному фоні повної розслабленості це вже буде краса, це вже буде подвиг. Чи багато хто зі святих звершив щось надприродне, щоб стати святим, щось надзвичайно геніальне, щоб всі переконались в його святості? Ні, жили як кожен із нас, виконували те, на що були поставлені Богом на своєму місці, кожен день працюючи над собою, віддаючи себе людям, жертвуючи собою заради ближніх, додаючи кожен день невеличку частинку до своєї загальної святості. А що робимо ми? Поводимось, як хлопчик з однієї розповіді, який мріяв стати героєм. Побачив на кухні маму, яка мила посуд і думає: от напали б зараз на матір бандити, а я б кинувся і, не жаліючи життя, вирвав матір з рук злочинців. Вийшов на вулицю, а там киця леститься йому під ноги, їсти хоче. От якби зараз почалися дощі і велика повінь, то я, не думаючи про себе, обов’язково врятував би тваринку. Аж тут підходить бабуся і, наче читаючи його думки, каже: «нагодував би ти кішку і допоміг мамі з роботою, оце був би справжній герой».

Отак з дня на день, сіючи добрі діла, будемо набувати до них звичку, а з добрих звичок складається поступово характер, який буде по-новому переформовувати навколишній світ: це вже буде нове, духовне життя, в якому все плотське завмирає, а замість нього народжується «потаенный сердца человек». Подивитись – та ж сам ніби людина, ті ж в ній сили душі і тіла, а життя вже не те. «Хто во Христі - той нове творіння». Нове творіння, яке сподобляється своєму Отцю, в міру своїх  сил і старань. Хай допоможе нам Господь в справі досягнення святості, молитвами всіх преподобних печерських, щоб нам досягнути і вічної радості. Амінь.