У церкви своя місія – відповідати за душу

– … У радянські часи православна церква часто була гнаною, але все одно залишалася провідною духовною силою в країні. Сучасні реалії внесли свої корективи в діяльність УПЦ. Що змінилося?

        Змінилося багато що. Насамперед, церква вийшла за межі храмів. У радянський період вона не могла вести жодну роботу – місіонерську, виховну та іншу – поза своєю огорожею. З амвону можна було мовити лише слово, яке стосувалося суто літургійного життя. Тепер можливостей набагато більше, церква може виконувати широкий спектр суспільних функцій, пов’язаних із її християнською місією. З іншого боку, працювати стало складніше.

        За що відповідає церква?

 

        Якщо коротко – за душу. У деяких колах побутує думка, начебто церква може сама вирішити наявні суспільні та соціальні проблеми. На жаль, це не так. Однак у церкви є можливості працювати на велику суспільну аудиторію, діяти для блага суспільства.

        Значна частина людей в умовах жорстокого капіталістичного ладу покинуті напризволяще. Багато хто не має або про нього забули родичі, відвернулася держава. Церква має якусь місію щодо цих обездолених?

        При багатьох парафіях, приходах відкрито будинки для сиріт, інвалідів, малозабезпечених. Наприклад, на території Києво-Печерської лаври щодня безплатно харчуються кілька тисяч чоловік. … Ми переживаємо часи, які називають диким капіталізмом. Такий період набагато раніше пройшли і США, і європейські країни. У нас труднощі перехідного періоду ускладнюються ще й такими речами, як небачена корупція, а останнім часом – фінансова криза.

        Цивілізаційні блага відривають людину від духовних цінностей, «псують» її. Що може церква цьому протиставити?

        Євангельське Письмо свідчить, що дуже важко людині жити, коли в неї є повна свобода. На жаль, багато людей свободу розуміють як вседозволеність, це дуже боляче відбивається на них і на суспільстві в цілому. Думаю, що цей період, знову ж таки, нам необхідно пережити. Тут слід визнати: в кожній суспільній формації є те чи інше співвідношення комфорту, спокус. Але головним є те, як сама людина ставиться до цього. Різноманітні блага в земному житті нічого не варті порівняно з тими, які відкриваються після земного шляху, у вимірі вічності.

        Багато людей не готові відмовитися від благ комфорту, всіляких задоволень. Що це може означати?

        Я часто буваю на Святій горі Афон у Греції і можу зробити висновки, як цивілізація відбивається на житті монахів. Так от, у двадцяти найбільших монастирях Афону є і водопровід, і опалення, і сучасні засоби комунікації тощо. Але ці зручності не впливають на духовне життя ченців, яке залишається глибоким, сповненим віри. Основний напрям життя афонських монахів – служіння Господові – залишається незмінним.

        Ви так само ведете життя монаха …

        Ще як навчався в духовній академії в Сергієві-Посаді (м. Загорськ під Москвою – В.Б.), то прийняв постриг. Там, далеко від київських пагорбів, мене постригли на честь Антонія Києво-Печерського. У той час не розумів прихованого змісту цієї події, але, очевидно, сталося Боже провидіння. В житті не буває нічого випадкового. Господь зробив так, що через кілька років я прийшов саме сюди, до стін Лаври, де здійснив свій подвиг святий Антоній і де знаходяться його мощі.

 

Наші люди мали постійну прописку на Афоні

        Яка мета Ваших поїздок на Афон?

        Я перебуваю якщо не на передовій, то, принаймні, в гущі суспільного життя. Треба вгамовувати, стишувати його темп, ставити себе на місце, як монах. В цьому й допомагає мені Свята гора. На цьому місці ти краще розумієш своє призначення, сенс існування. А ще я часто їжджу на Афон через те, що там завжди багато наших закарпатців, карпаторосів подвизалося. В принципі, для Руської православної церкви Свято-Пантелеймонів монастир зберегли саме русини.

        Можна про це докладніше?

        Коли наш край – Підкарпатська Русь – став частиною Чехословаччини, релігійні закони були лібералізовані. Дуже багато карпаторуських сіл повернулися в лоно Православної церкви. Молоді хлопці, які укріпилися в вірі, стали пострижениками Афону. Їх там побувало кілька тисяч. Хтось залишився, а хтось повернувся, заснувавши чернечі обителі в рідному краї. Саме наші русини підтримали традицію православного чернецтва на Святій горі, бо доступ вихідців із Росії у зв’язку з революцією був припинений. Наші служили в Свято-Пантелеймоновому монастирі аж до кінця 80-их років, коли було дозволено послати першу групу монахів із СРСР. Члени тієї делегації застали на Афоні саме русинів.

        Хто з краян пройшов школу Афона?

        Через неї пройшли і Алексій Карпаторський (Кабалюк), і Іов Угольський, які оголошені святими, і ще багато старців. Взяти, до прикладу, моє рідне село Чумальово. Якщо пройтися по монастирському кладовищу, то всі монахи, які там поховані в 70-і та 80-і роки, були свого часу на Афоні. Вони або служили в приходах, або засновували монастирі, а оскільки в часи СРСР Чумалівський монастир залишився одним на весь Мараморош, то заповіли поховати себе саме там.

        Їхнє життя – свого роду місіонерський подвиг?

        Я думаю, Господь багатьох із них ще прославить. Багато лежить таких, які є святими і які моляться за Чумальово. Цікаво, що в цьому селі дуже однорідна конфесія, в ньому немає інших вір, крім православної. Про місцевий монастир є згадки в кількох номерах журналу «Православний вістник». На жаль, цілісної історії монастиря ще не написано.

        Ви навчалися в радянській школі з її цінностями. Водночас уже в підлітковому віці палко вірили. В цьому не було ніякого протиріччя?

        Хоч у школі я вчився добре, це не заважало мені вірити в Бога. З 14 років ніс послух старшого іподиякона єпископів Мукачівських Сави (Бабинця) і Дамаскіна (Бодрого). Тобто, з того часу почав їздити у Мукачево, щоб брати участь у літургіях. Мусів відпрошуватися з останніх двох-трьох уроків щоб устигнути. Бо їхати доводилося аж за 100 кілометрів від села. Ввечері повертався. Ніхто мене не переслідував за релігійні переконання. Вчителі, а це були географ Ольга Степанівна Онуфрій, філолог Клара Степанівна Ганко, математик Олександр Васильович Бедзір та інші високопрофесійно робили свою справу. В тому, наскільки їхня наука була доброю, я переконався на всіх наступних етапах життя.

 

В Святій Церкві – з вірою без політики

        Чи є можливість помирити дві гілки православні церкви – Московського та Київського патріархатів. Питаю через те, що призначені Синодом членом Кмісії УПЦ МП з ведення відповідних переговорів.

        Комісія повинна підготувати сторони до діалогу. Це питання саме по собі дуже складне з тієї причини, що пролягає по рубежу релігії  та національної свідомості. Тобто, наші співвітчизники по-різному оцінюють  своє минуле та бачать майбутнє. Якщо б питання мало під собою лише релігійну основу, воно вирішувалося б значно легше.

        Як досягти порозуміння між різними гілками Православ’я?

        Це питання дуже тонке, бо, як говорив апостол Павло, у Христі немає ні іудея, ні елліна, будь-який народ є Божим. Очевидно, що коли на першому плані з’являється питання не релігійного ідеалу, а якогось іншого, в тому числі й національного, то виходять перекоси. У таких випадках ми, священнослужителі, зобов’язані берегти своє стадо, не давати приводів для чвар.

        Приїзд Константинопольського патріарха у 2009 році окреслив нові підходи до визнання православної церкви? Бачите в цьому небезпеку для Православ’я?

        Я впевнений, що Вселенський патріарх не буде втручатися у внутрішні справи Православної церкви в Україні. В цьому немає необхідності. Хоч у нас є певні розбіжності щодо ряду канонічних питань (наприклад, хто має право надавати автокефалію), але вони не настільки значні, щоб стати причиною глобального розколу в світовому Православ’ї.

 

Перервані традиції відновлюються

        Як голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ, розкажіть про мережу духовних навчальних закладів.

– Серед них є Духовна академія, сім семінарій, десять духовних училищ, одна богословська академія та один інститут. На денних відділеннях навчаються майже 1600 студентів, на заочних – близько 2500.

        Які особливості підготовки студентів?

        Була дуже тривала перерва в розвитку духовної освіти в Україні. Її причиною став богоборницький атеїзм: певний час після революції на всій території Союзу не було жодного духовного навчального закладу. Після другої світової війни відновлено діяльність окремих семінарій – у містах Москва, Ленінград і Одеса; у перших двох із цих міст знову постали академії. Діяльність найстарішого у Східній Європі духовного закладу – Київської Духовної академії – була відновлена лише 17 років тому. Академічні традиції минулих століть, на жаль, були втрачені. Необхідно все відбудовувати заново.

        Наскільки це складно?

-          Щоб піднятися до висот, якими віддавна славилася Академія Петра Могили, докладаються величезні зусилля. А з 2007 року розпочали реформу богословських освітніх закладів загалом.

-          Що означає слово «реформа»?

-          Удосконалення навчального процесу, підвищення вимог до науково-дослідної роботи, а також освітнього рівня випускників. Ремонтуємо корпуси, обладнуємо аудиторії, відновлюємо побутові й адміністративні приміщення. Адже від того, в яких умовах живуть студенти, багато в чому залежать і їхні досягнення в навчанні. Щороку відкриваємо й освячуємо новий (оновлений) корпус.

-          А які зміни в навчальних програмах?

-          Крім традиційних дисциплін, у нас запроваджені й курси, яких раніше не було. Наприклад, заняття з жестової мови, спрямовані на те, щоб майбутні пастирі могли порозумітися з тими, хто має порушення мовлення та слуху. Також у нас викладається курс, пов'язаний із психіатрією. З 1-го по 5-ий клас семінарії студенти по чотири години на тиждень вивчають англійську. Також здійснюється викладання латини, івриту, давньогрецької мови.

-          Наскільки майбутні пастирі забезпечені навчальною літературою?

-          Через згадані причини втрачено цінні дореволюційні видання та праці. Зараз ми ліквідовуємо ці прогалини, однак це потребує часу. А от доступ до сучасної літератури у студентів добрий.

-          Духовні заклади Москви та Санкт-Петербурга дають кращі знання?

-          Така точка зору існує, однак вона не завжди підкріплюється практикою. Наприклад, минулого року ми не прийняли на навчання в академії кількох абітурієнтів, які закінчили Московську, Кишинівську, Івано-Вознесенську духовні семінарії.

-          А конкурс був?

-          Кілька осіб на місце. Вступали й багато медалістів. Через те, що не хотіли втрачати для церкви багатьох добре підготовлених юнаків, вдвічі збільшили набір (майже до півсотні осіб). Таке, до речі, сталося вперше і як виняток.

 

Добре те, в чому є міра

-          Вимоги Церкви узгоджуються з тими, які ставить до фахівців із вищою освітою Міністерство освіти та науки?

– Конституційно держава відділена від церкви, однак ми зіштовхнулися з необхідністю отримання ліцензії від міністерства. Є той плюс, що дипломи визнаватимуться державою. А з другого боку… Ліцензія МОНу на право здійснення освітньої діяльності передбачає вільний доступ чиновників від освіти (які можуть бути не православними і навіть невіруючими) в нашу систему: вони можуть втручатися і в процес викладання, і в зміст викладання, і висувати вимоги до викладацького складу. Але ж теологічний заклад має певні особливості, які не завжди сумісні з уявленнями чиновників, що відають світською освітою. Тому повинен діяти принцип: не нашкодь.

-- Які ще нововведення в лаврських духовних закладах?

-- Ми розширили перелік кафедр, збільшили кількість викладачів. Так, ящо три роки тому їх у нас було 37, то нині вже 72. Зусилля зосередили на кількох напрямах: богословському, біблеїстиці, історичному, філологічному, пастирському. В останньому випадку маю на увазі поєднання освіченості з духовною складовою, ініціативністю майбутніх священиків.

-- А міжнародна співпраця?

        -- Уже зараз студенти бувають за короткотерміновими освітніми програмами у Великій Британії, Швейцарії, Італії, Франції. Найближча перспектива -- літні практики з мовного вдосконалення в цих країнах. Студенти вивчатимуть богословські дисципліни і одночасно поліпшуватимуть іноземну мову в іномовному середовищі.

        Чи часто буваєте за Карпатами?

        Приїжджаю за першої-ліпшої нагоди, не менш ніж три-чотири рази на рік. Прошу Вас передати через газету привіт усім краянам, побажати їм щастя і здоров’я, мати щастя постійного спілкування з Богом.

        Щиро дякую Вам за інтерв’ю.

Розмовляв Василь БЕДЗІР.